• Розділ 2. XIX - XX ст.

 

Перша половина XIXст. характеризується в Росiйськiй iмперiї вiдносним занепадом у геральдицi. На применшення значення герба як символа вiдносної свободи мiста вплинула також вiдмiна магдебурзького права у 1831р. Так тривало до 1856р., коли Департамент герольдiї очолив Б.Кене. За дуже короткий час ним були розробленi принципи створення гербiв i переглянутi всi наявнi герби, в тому числi i мiст України.

 

Розроблена вiдповiдна система прикрас, за якими можна було визначити статус мiста i його адмiнiстративне пiдпорядкування. Замiсть зображення iмперського герба вводилася вiльна частина, в якiй мiстився герб губернiї, де знаходилось мiсто; наявнiсть мiської корони символiзувала значимiсть мiста: золота з п'ятьма вежками - для гербiв міст губернських, а також мiст, що мають бiльш нiж п'ятдесят тисяч жителiв (Бердичiв, Єлисаветград, Житомир, Катеринослав, Кременчук, Миколаїв, Одеса, Полтава, Рiвне, Таганрог, Харкiв, Херсон); золота з п'ятьма вежками, увiнчана Iмператорським орлом - для мiст з населенням бiльше п'ятдесяти тисяч, котрi разом з тим i фортецi (Севастополь); золота з трьома вежками - для губернських мiст з населенням менше п'ятдесяти тисяч, котрi разом з тим i фортецi (Кам'янець-Подiльський); срiбна з трьома вежками - для повiтових; червона з трьома вежками - для заштатних, червона з двома вежками - для знаменитих посадiв. Олександрiвська стрiчка з двома золотими колосками прикрашала герби мiст, що вирiзнялись землеробством i хлiбною торгiвлею; Олександрiвська з двома золотими якорями прикрашала герби приморських мiст; з двома виноградними гронами - герби мiст, що славились виноробством; з двома срiбними кирками - герби мiст, жителі яких займаються гiрничними промислами. Георгiївська стрiчка з двома прапорами, якi стоять прямо i прикрашенi вензелями того iмператора, за часiв якого була облога, призначалась для фортець, що вистояли супроти ворога.

 

I хоча переробцi пiдлягали всi герби, частина з них так i не дочекалась змiн. Надмiрна централiзацiя iмперiї призвела до повного нiвелювання залишкiв колишнього самоврядування, i в мiському положеннi 1892р. згадка про герби вже була вiдсутня. Книга П.П.фон-Вiнклера "Гербы городов Росийской империи", видана в 1900р., мiстить зображення гербiв як унiфiкованих за системою Кене, так i залишених без змiн в силу вищевказаних обставин.

 

Австрiйський уряд дотримувався дещо iнших принципiв в питаннях геральдики. Герб розглядався не лише як символ мiста, а радше як iсторична спадщина, до якої належить ставитися з повагою i пошаною. На державному рiвнi цiсарськими привiлеями було затверджено ряд давнiх гербiв - наприклад, Чернiвцiв (1908р). В гербовнику К.Лiнда, виданому в 1885р., iсторичнi герби практично не зазнали нiяких змiн за винятком однiєї - всi герби були зображенi на французькому щитi. Були також створенi земельнi герби Австро-Угорщини, серед яких - герби Галичини й Буковини.

 

Пiсля розпаду Австро-Угорської i Росiйської iмперiй на їх мiсцi виникло декiлька нових незалежних держав, i серед них - Українська Народна Республiка. Пiд контролем уряду УНР опинилися практично всi українськi землi - Подiлля, Київщина, Катеринославщина, Херсонщина, Чернiгiвщина, Слобожанщина, а пiсля злуки з Захiдноукраїнською Народною Республiкою - Галичина, Волинь i частково Буковина. Крим входив до складу України на федеративних засадах.

 

22 березня 1918р. старовинний княжий символ "тризуб" був затверджений в якості малого герба УНР. Однак короткий час iснування УНР не дав змоги серйозно зайнятись проблемами мiської геральдики. Вiдомий проект київського герба, запропонований Г.Нарбутом - поєднання двох iсторичних київських гербiв, Архистратига Михаїла та зображення кушi.

 

Перiод 1920-1940р. з точки зору геральдики заслуговує на увагу лише по двох регiонах України - Закарпаттю i Буковинi. Закарпаття, як новостворена з колишнiх чотирьох комiтатiв угорського королiвства адмiнiстративна одиниця пiд назвою Пiдкарпатська Русь, увiйшло до складу Чехословаччини i отримало новий земельний герб. Буковина i Бессарабiя, що знаходилися пiд румунською юрисдикцiєю, були подiлена на 11 повiтiв. Всiм повiтам i населеним пунктам, що мали статус мунiципiй (мiських комун), було надано герби, розробленi спецiальною комiсiєю при Мiнiстерствi внутрiшнiх справ Румунiї i затвердженi королiвським декретом.

 

Радянський перiод в українськiй геральдицi навряд чи може бути названим не лише вдалим, а i хоча б вiддалено науковим. Традицiйна шаблоннiсть - шестерня i колосок, червоно-лазуровi кольори - як i iдеологiчне, здебiльшого некомпетентне втручання в процес герботворення, призвели до повного нiвелювання геральдичних знакiв радянського перiоду i фактичного перетворення їх на агiтацiйнi символи.

 

В 1991р., пiсля вiдновлення незалежностi України, українська геральдика вийшла на якiсно новий рiвень. Теперiшнiй її розвиток стало характеризують двi тенденцiї. Перша - це вiдновлення iсторичних гербiв, притаманних мiсту з давнiх часiв; друга - створення нових символiв, що вiдповiдають вимогам геральдики i не несуть в собi вiдбитка старої iдеологiї. Багато новостворених гербiв розробленi з урахуванням класичних правил. 28 червня 1996р. статтею 20 Конституції України затверджений малий герб держави - тризуб.

 

Звичайно, описати i врахувати всi обставини, котрi мали вплив на розвиток української геральдики, неможливо. На жаль, не завжди вдається встановити дату затвердження герба i його точне зображення. Так, неодноразовi територiальнi змiни та iсторичнi колiзiї призводили до втрати багатьох письмових привiлеїв, надаваних польськими королями. Частi територiальнi передiли значно ускладнюють, а почасти просто унеможливлюють чiтку класифiкацiю належностi того чи iншого мiста до конкретного iсторичного регiону. Тому герби розмiщенi за сучасним обласним подiлом в алфавiтному порядку для кожної з областей.

 

Частина населених пунктiв, що належали Українi і знаходились на території Чернігівської, Херсонської губерній і Катеринославського намісництва, нинi знаходяться на територiї iнших держав - Мглин, Нове Мiсто, Новозибкiв, Погар, Стародуб, Сураж, Хотмизьк у 1923р., а Таганрог у 1924р. вiдiбранi в України i переданi Росiї за рiшенням ЦК РКП, Григорiополь i Тирасполь нині знаходяться в Молдовi. Описи гербiв цих мiст винесенi в окремий роздiл.